Коли зірка згасає, вона руйнує все довкола й стає чорною дірою. Фіннові здається, що він, мов та зірка, майже згас і ніколи не зможе вилізти з цього дна. Юнак порівнював своє життя з величезним пустирем, на якому є лише руїни та більше не ростиме трава.

Він навчився не мати надій, намагався терпіти повсякдення, вважав, що на його нікчемному пустирі захоче оселитися хіба що смерть, а потім усвідомив, що на нього може випадково потрапити купа всього: знайомства, проблеми, несподіванки…

Найкращі несподіванки. Йому хочеться знайти свій шлях, якщо такий взагалі існує, та чомусь збивається з нього. Фінн намагається відволіктися й розчинитися в обіймах дівчат, аж поки не знаходить світло, що сяє провідною зорею.

Адже в деяких людях світла стільки, що темрява відступає.

Вирвавшись із задухи рідного містечка та батьківського дому, де ніхто не звертав на неї уваги, Скай вирішує, що відтепер сама обиратиме свій шлях. Вона більше не буде слухняною. Нова Скай — зухвала та смілива. Ця вечірка — її шанс вийти за межі звичного, зробити те, чого ніколи не наважувалась. Ніяких звітів, жодних зобов’язань. Лише одна ніч — і розбіглися.

Подруга застерігає Скай триматися подалі від Еша, називаючи його хижаком. Але в ньому є щось, що приваблює її. Вона не трофей, і він не consolation prize, але ця гра може виявитися цікавою для обох. Лише одне необережно сказане слово може зруйнувати всю магію… та Скай не готова програвати.

Вона не знає, що її присутність потривожила демони Еша, повернувши темні спогади, які він прагнув заховати. Скай лише відчуває, що гра ще не закінчена.